Коли все погано або хто врятує потопельника

Бувають такі цілком чорні смуги, коли все в житті до безконечності паршиво. Безлімітний неспокій вдома, нестерпні сусіди, довготривалі війни з провайдерами інтернету, завал із дедлайнами, роботодавець тиран, невміння спілкуватись з важливими, брак терпіння чи ще якісь негаразди. І все це, звичайно, на раз.

Самотність без мережі — найшвидший спосіб до всепоглинаючої депресії.

Хто б міг подумати, що відсутність мережі зв’яже руки у всіх без винятку починаннях. Робота, навчання, обов’язки, дедлайни, розваги, спілкування, інформація — все завмирає. Усвідомлення безпомічності сучасної людини, коли її невчасно позбавляють звичного комфорту, підливає масла у вогонь і доводить до розгубленості і глибокого суму. У самотності будь-який біль тільки акумулюється (каже екстраверт), тому, якщо все погано в одних стінах, хутко виходь шукати інші або принаймні виходь на двір. Якщо ж у вас є дім, заведіть собі єдину вірну і безкорисливу істоту у світі — пса.

Жаліти себе — жалюгідно. Засинаючи в калюжі власних сліз, чи з піною від злості на вустах, чи в образі на цілий світ — неефективно, навіть із ціллю випустити пар і негативні емоції. Натомість, на перший погляд безнадійна ситуація стає безнадійно депресивною. Загострюються всі найгірші відчуття, які тільки бувають десь вглибині, зокрема підозри і образи. Часто перебільшені і невиправдані. Крутиться пісенька “я сам-один в цілому світі” від якої стаж млосно. 
Зберись, подумай, що тобі під силу змінити і займись цим, а те, на що вплинути несила — відпусти. Дівчинка (чи хлопчик), яка чекає на чудо і зміни просто повинна одного дня стати дівчинкою, яка спричиняється до чуда і змін сама.

*Не плутати “жаліти себе” із “піклуватись про себе”.

Пам’ятай, що твої проблеми — передусім твої. Навіть, якщо погано. Дуже погано. Найгірше у світі. Якщо здається, що все пропало, що хочеться опустити руки і вмерти. Не смій! Не смій нагнітати і проектувати на інших твоє погане самопочуття чи якісь невдачі. Абсурдно і негідно перекидати на когось свої проблеми, чи очікувати, що їх хтось вирішить, чи нерозуміти, що все насправді в твоїх руках і відповідальність тільки на тобі, чи ображатись, що ти там, де ти є, не рухаючись з місця.

Запам’ятай правило: Якщо ти повнолітній, тобі ніхто нічого не зобов’язаний. А повнолітній ти зобов’язаний виключно перед 1. Своїми батьками 2. Своїми дітьми. 3. Своїми тваринами. І все.

Просити про допомогу — не ганебно. Завуальовувати свої найбільші людські потреби не спрацьовує і малоймовірно, щоб допомога падала з неба.

Найгірший і найстрашніший бік такого прохання — це підозра виявити, що ті, хто є для найбільше доречними в певний момент, виявляться недоступними або неспроможними допомогти. Чи ще гірше — не виявлять бажання. Це цілком закономірно, адже чого найбільше у світі бояться люди? — правильно, самотності і покинутості. Втім, варто визначитись: що для нас важливіше — знати правду, чи жити сподіваннями-ілюзіями?

Зміцнення стресостійкості — те, чим ми, вразливі люди, просто зобов’язані займатися щодня. Джоґінг і спорт загалом — хороший метод. Все, що було невикричано, невиплакано і самонакручено залишає нас під час фізичних навантажень. Книги, навчання — щось, що також допоможе відволікати увагу від негараздів.

Нові люди — це завжди терапія. Запишись на курси фотографії чи танці. Подорожуй і вивчай світ. Якщо достатньо сміливий — міняй на якийсь час географію. Зміни — рушії не лише успіху, а й щастя. Страх (перед змінати і хаосом) — для невдах і приречених до одноманіття.

Звісно, великі емоційні проблеми не вирішаться пробіжкою, партією в теніс чи курсами з макраме. Однак, маленькі радощі життя допомагають не проникати проблемам надто глибоко.

Ніколи не жалій інших. Не можеш допомогти, навіть якщо хочеш? Мовчи. Від твого “співчуваю”, “мені так прикро”, “сподіваюсь все налагодиться” тільки гірше. Коли хочеш підтримати, то приїдь, допоможи, забери, розжени темні хмари. Хочеш підтримати, але справді не маєш змоги, бо далеко або завтра у тебе, ну припустим, захист дисертації? Напиши щось впевненіше, ніж кволе “тримайся”. Налаштуй на хороше, мотивуй, дай копняка, поясни. І додай “я скоро буду”. Якщо ти друг. Якщо ж ні, то й сподівань не давай. Відійди.

Заплати іншому. Будь тією людиною, яка завжди зніме слухавку, приїде до друга вночі на його єдине “мені погано”, яка знає, що доречно робити і казати, коли треба підтримати, яка не очікує нічого навзаєм (але безсумнівно отримує). Будь тією людиною, на яку завжди можна розраховувати. Звісно, йдеться про коло найближчих людей, але будь для тих кількох опорою, якщо у них розхитується земля під ногами.

Влаштовуй часом акти милосердя і для ширшого загалу, навіть для незнайомців. Пам’ятай, що все зроблене для інших повертається. Завжди.

*

Жити і бути сильним варто не тільки для себе, бо кому потрібен успіх, з яким нема з ким поділитись ввечері? (Десь у світі..) є повно хороших людей. А ще є не дуже хороші, які з нашою допомогою схильні змінюватись на краще. Якщо не вдається знайти цих хороших, значить пошуки відбуваються або надто мляво, або десь не там.

Вір у людей, це всім дуже потрібно. І тобі вони будуть вірити у тебе. Адже люди (здебільшого) не достатньо сильні і розумні, щоб бути наодинці.

P.S.: А ще є ось такі підбірки фоток в стилі “everythingis not so terrible”, які роблять нас задумуватись і діяти.