Ківі в нетрях

— Що це за білий? — поцікавився водій, коли ми вилізли на підніжку автобуса.

— Це мій друг. — відповів Прабакер, марно намагаючись приховати свою гордість під удаваною байдужістю.

— Що він тут робить?

— Він їде до мене в гості.

— Звідки він?

— З Нової Зеландії.

— З Нової Зеландії?

— Так, це в Європі.

— У цій Новій Зеландії багато грошей?

— Так, повно. Вони там купаються в золоті.

— Він говорить на маратхі?

— Ні.

— А на хінді?

— Теж ні. Тільки англійською.

— Тільки англійською?

— Так.

— Чому?

— У його країні не говорять на хінді.

— Вони не вміють говорити на хінді?

— Ні.

— Ні на хінді, ні на маратхі?

— Ні. Тільки англійською.

— Господи помилуй! Ото вже дурні!

— Так.

— Скільки йому років?

— Тридцять.

— А на вигляд старший.

— Вони всі такі на вигляд. Всі європейці на вигляд старші й сердитіші, ніж насправді. У білих завжди так.

— Він одружений?

— Ні.
— Тридцять років і не одружений? Що з ним таке?

— Він з Європи. Там одружуються тільки старими. 

— От йолопи!

— Авжеж.

— А яка у нього професія?

— Він учитель.

— Учитель — це добре.

— Так.

— У нього є батьки?

— Так. 

— А де вони?

— На його батьківщині. У Новій Зеландії.

— А чому він не з ними?

— Він подорожує, знайомиться зі світом.

— Навіщо?

— Всі європейці так роблять. Вони трохи працюють, а потім трохи їздять, без сім’ї, поки не постаріють. А тоді вони одружуться і стають дуже серйозними.

— Ото вже бевзні.

— Так.

— Йому навпевно самотньо без мами з татом, без дружини і дітей.

— Так. Але європейців це не засмучує. Вони звикли бути самотніми.

— Він великий і сильний?

— Так.

— Дуже сильний?

— Так.

— Годуй його як слід і не забувай давати більше молока.

— Так.

— Буйволячого молока.

— Еге.

— І дивися, щоб він не вивчив поганих слів. Щоб матюків не навчився. Навколо повно засранців, які захочуть навчити його всякому лайну. Не давай йому водитися з цими вилупками.

— Не дам.

— І не дозволяй нікому обдурити його. Він на вигляд не дуже тямущий. Наглядай за ним.

— Він розумніший, ніж здається, але я всеодно наглядатиму за ним.

[…]

(с) Г.Д. Робертс “Шантарам”

Переклад. В. Александрова.

P.S.: Книжка чудова, раджу! І читати — це стильно ;)