Мій - Не мій 2.0.

По-справжньому мій той, кого я завжди готова відпустити, а він завжди повертається.

*

Мій - Не мій - Чужий

Проблему стосунків між хлопчиками і дівчатками пояснюю собі неправильною послідовністю розвитку подій.

Адже, найчастіше спочатку ти стаєш мій — ледь минає кілька тижнів (днів), як ми вже спілкуємось по кілька разів на день. Все частіше бачимось. Взаємне захоплення проявляється в ніжностях, турботі, співпереживанні, обмінюванню радостями, переживаннями, відкриттями і, звісно, дурницями. За цими приємнощами і подекуди навіть метеликами в шлунку, ти не одразу усвідомлюєш, що, схоже, поспішив наділити когось таким серйозним статусом. Втім, все таємне стає явним. Завжди. Тут починається неприємний процес. Розвіювання ефемерної магії.

Одного дня приходить відчуття, що ти став не мій. Можливо навіть досить давно. Це короткотермінове і поспішне захоплення розтеклось настільки широко і густо, що на якийсь час затулило нам видимість того, наскільки ми насправді різні. Коли завіса нарешті впала, ми зрозуміли, що перебували в ілюзії щодо одне одного. Плани на життя, погляди на цінності, очікування одне від одного, ставлення до родини і гендерних обов’язків, бачення майбутнього і дефініція щастя і комфорту — відрізняються засадничо. Компромісів бути не може, та й ніколи не могло, ми просто заплющували на це очі.

Те, що все почало валитись, спершу не очевидно. Взаємна повага і зацікавленість ще нікуди не ділись, однак у нас все частіше проявляється синдром кризи у вигляді роздратування і токсикозу від надмірно довгого перебування під одним дахом. Дратують найменші дрібниці, яких буквально недавно, під дією запаморочливих метеликів, ми навіть не помічали. На цьому етапі ми все частіше проводимо час в "своїх колах" — надійних і перевірених часом, де не треба нічого вдавати чи переконувати, що книжка краще, ніж фільм, а теніс цікавіший, ніж сокер, оскільки не беремо надто близько до серця думку моїх, ми просто даємо їм право її мати. Не мої ж, хочуть дискутувати між собою і доводити свою правоту. 

П’ятничний вечір більше не для побачень. Давні наші місця більше не навіюють романтики. Зустрічі рідшають, бо кожна несе загрозу чергово непорозуміння. Ніжності, навіть віртуальні, — тим більше, бо ми відчуваємо незручний момент після лагідного звертання. Називати тебе "милим" стало лицемірством і я просто перестала. Тріщина видима навіть досить далеким від нас людей, але ми вперто цього не визнаємо, навіть для себе, бо простіше і безболісніше ще на якийсь час абстагуватись від цієї теми цілком і повністю. Офіційно для чужих — перебуваємо в стосунках. Свої ж бачать, що це схоже на кінець. Все протриває ще якийсь час, зовсім коротко. Обом ясно одне: все вже давно не так.

Одна з останніх стадій відчуження — це пошук нових цікавих співрозмовників і активний нетворкінг. Комліменти сипляться в будь-який бік, крім колись мого. Адже це найпростіший спосіб заприязнитись. Зараз головне — це знайти когось, хто міг би стати об'єктом нашої уваги та залицяння, коли вичерпані стосунки нарешті обваляться. Щоб раптом не залишитись зовсім самому, бо це ж так страшно. Часто це відбувається само собою, без жодного усвідомлення, що цим відтинаємо останні нитки, на яких все вже ледь тримається. 

Далі все стрімко. Образа або недовіра, або і те й інше сягають апогею. Один каже, що йде, інший думає "слава богу". Насправді, вже давно пішов, бо інший або надто тиснув, або надто легко відпустив. Історія обрамлюється в палітурку, на якій темним чорнилом з’яляється "the end”. Нарешті.

*

Буває, що ми беремо себе в руки і доходимо до компромісу на нейтральному рівні не моїх. Відпускаємо те, що було, трактуємо як досвід і навіть доволі щиро бажаємо одне одному щастя в подальшому. Тепер будемо собі час від часу обмінюватись прочитаним і перетинатись на нейтральній території.

Поки хтось однин з нас не зникне з поля зору. Тихо, нейтрально, непомітно. Скоріше за все, інший навіть не одразу зорієнтується. Адже ми вже не мої (свої) і перебуваємо в іншому просторі, читаємо інші книжки та статті, дивимось інші фільми.. Це щось з розряду: є — добре, нема — то нема.

Проте, частіше за все ти стаєш чужий. Або через те, що ми (можливо навіть ненавмисне) зачіпили гідність одне одного. Або внаслідок отрутного токсикозу, який переріс в замовчану образу і побудову кимось із нас стіни, яка нас остаточно розділить. Або через яскравий і драматичний фінальний скандал, коли ми дійдемо згоди тільки в одному: цю стіну збудуємо разом — негайно і назавжди.

Годі сподіватись вирівняти ситуацію, якщо невміння (читай: небажання) піти на компроміс призвело до вияснення стосунків. Такий сценарій безповоротний.

*

Щоб у нас спрацювало, здається, все мало би бути навпаки і знааачно повільніше. 

Спершу ми незнайомці і ти чужий. Ми поволі знайомимось і я ще не знаю, чи довіряю тобі. Ти не мій, ми бачимось час від часу, спершу ненавмисно. Поволі зацікавлюємось, вбачаємо все більше спільного, ділимось все безкорисливіше і так далі. І аж коли я точно знаю, що схожого у нас більше, ніж відмінного, що наші недоліки швидше смішать нас, ніж викликають обурення і головне, що ми бачимо світ в схожих кольорах, — тоді, нарешті, ти мій. А я — твоя. І це вже напевне. Мендельсон. Ну чи BFF, якщо іскорки забракне :)

*

Але ж винятки.. Всюди, як в граматиці англійської мови, можливі винятки і довільні трактування. Що у вас було першим? Іскорка чи пасивний відчужений, проте впевнено наростаючий, інтерес?

P.S.: — Що робиш? — питає один давній мій у щоденній ранковій розмові.

— Сиджу вдома, поки сходить синець на лобі від чергових граблів. — відповідаю.

___
Див. Частина один